Наступає хвилина, коли вже не дихаєш – тільки шкірою п’єш із повітря тепло. І штовхає у спину нестримно-дзвінке джерело ластів’їного співу під сірими стріхами.
Наступає хвилина – і вітер несе в далечінь, поза часом і простором, можна назад не гукати; розсипає циганкою північ у небі дукати, міцно сколює зорями хустку тонку на плечі...

1.05.2013 р.



@темы: Ссылки, Стихи, Фото, Я