Розмови гаснуть, точаться, як кров,
Поволі до останньої краплини –
Неначе ти давно у чомусь винний,
Неначе дивний сон тебе зборов.
І не долає морок навіть півень,
А коло тисне, звужується вщент,
Зимовим виливається дощем,
Торкається коліна хутром сивим…

9.11.2011 р.